![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
В Україні продовжують падати ціни на житло: експерти говорять про масове банкрутство будівельних компаній. В Україні падають ціни на житло. Вартість деяких об'єктів нерухомості знизилась наполовину. При цьому експерти припускають, що падіння ще не скінчилося. За таких умов близько третини будівельних компаній точно не виживе. А решта, невідомо коли зможуть реанімуватись.
У такому прогнозі сходяться багато експертів ринку житла. І схоже, що доки війна не закінчиться, падіння ринку триватиме. Про це, зокрема, йдеться у прогнозі директора Інституту розвитку економіки України Олександра Гончарова, яким він поділився з telegraf.
Через відсутність попиту на нерухомість ціни на житло в Україні катастрофічно знизилися. Особливо це відчувається в столиці та східних регіонах, які постійно піддаються ризику обстрілів. Такого падіння цін на нерухомість не було навіть у США на піку кризи 2008 року, каже експерт.
Він також цитує іншого знавця ринку нерухомості – директора з розвитку роздрібного бізнесу "Правекс Банку" Володимира Чорненького. Той, у свою чергу, зауважив, що про нове будівництво найближчим часом говорити не доводиться. Хіба що девелопери доведуть до пуття об'єкти, які ще до війни були близькі до завершення. А от щодо завершення об'єктів, які готові менш ніж на 80%, то навряд чи воно передбачається найближчим часом.
Згодні з ними також інші експерти. Причому багато хто з них вважає, що найгірше для ринку нерухомості ще попереду.
"Через відсутність попиту та падіння цін ми фактично перебуваємо на порозі можливого банкрутства 30% компаній. І, швидше за все, великі компанії теж не всі виживуть", - припустив один зі столичних девелоперів.
Коропець 600 років.
Sep. 21st, 2021 09:45 amВ липні цього року у нашому селищі відбувалися заходи з нагоди святкування 600 років першої письмової згадки про Коропець. Багато чого відбулося відтоді 
.
.Місцева влада ініціювала так звану науково-практичну конференцію знавців історії та сьогодення нашого мальовничого краю. Поруч з професіоналами мала нагоду висловитися і я . Пропоную текст своєї доповіді, дослівно можна переглянути відеозвіт у групі Коропець інфо.
"Коропець інтернаціональний"
Частина I
"Вітаю, шановні Коропчани, у історичний час , святкування великої дати нашого селища.
Моя коротка доповідь - не наукова, я маю тут щось до слова, як Коропчанка духом і чином, спостережлива обивателька. Мої спостереження базуються на інформації з іншомовних джерел, аналіз того, що нас оточує і що проявляється. Мою доповідь в ракурсі "Коропець інтернаціональний" хочу представити з метою розуміння нами важливості діалогу культур на землі, спільній колись для декількох етносів. Не несу пропаганди, як хтось вважає чи цього очікує. На вчорашній презентації альманаху "Каньйон" одна зі співавторок. Літня жінка з Вербки розповіла коротеньку бувальщину сторічної давності. А саме, що польський жандарм, (шандар), зупинивши серед дороги українку, під загрозою життя, спитався її, чия ця земля, поляків чи українців? Жінка дала унікальну на той момент і універсальну в глобальному дискурсі відповідь:"Та се - земля Божа" . А й справді, усі ми, нації та країни - єдині у Бога. І якщо таке розуміння буде для нас звичайним - нам простіше буде сприймати історію, суперечності та болі нашого краю. А коли ми, тутешні Коропчани, спадкоємці нашої землі, будемо вміщати у нашій свідомості позицію тих, хто раніше теж тут були вдома, та вести дружній діалог з тими, кому Коропець не байдужий, як земля предків - Слава України від цього не змаліє, а якраз навпаки - примножиться. Слава Україні! - Героям слава!
Мій інтерес до Коропця в історичному ракурсі пробудився під час перекладацької роботи з польськомовною книжкою. "Koropiec nad Dniestrem", автора Michał Sobków . Котра, до речі, незабаром вийде друком. Праця над текстом та отриманням права на видання в Україні книжки тривала досить довго. І ось завдяки науковому професіоналізму кандидата історичних наук Петра Михайловича Гаврилишина, його таланту вправного менеджера, ця справа дістала хід і створено продукт: паперову україномовну книжку. Більше на цю тему на сторінці "Koropiec nad Dniestrem" Koropiec nad Dniestrem
Вважаю, що ми варті того, щоб знати про нашу землю трохи більше, ніж написано в підручниках. Мої ж спостереження - не надто глибокі, непрофесійні. І прошу шановних істориків-професіоналів пробачити мені та виправити якісь неточності. Це стосується, мого слова зараз та дописів на сторінці "Коропеччина. Сліди інтернаціональні" у фб.
До польськомовних джерел я ще повернуся. Хочу поділитися даними про Коропець з однієї англомовної книжечки.: "1939 рік, Коропець був не тільки взірцем процвітаючих сільськогосподарських та лісових володінь, але й дуже розмаїтий. Бадені продукували тут 2% польського хмелю, рафінували тут спирт, провадили рибну ферму, фруктовий сад площею 300 акрів, (це 121,4 га) та величезний розплідник садових культур. Тут продукувалося високоякісне насіння трав та утримувалися два стада расової худоби."
Це був фрагмент із передмови Яна Бадені до книжки спогадів його батька, Стефана Бадені. "A Stranger to Hell". Шановні Коропчани, молоді лінгвісти-германісти, студенти філології, ця книжка є цікавою для нас і може бути цінною в українському перекладі.прогу звернути вашу увагу на неї, спробувати та й здійснити переклад тексту цієї книжечки з англійської мови на українську."
© Роксолана Задорожна (Петрів)
За продовженням прошу слідкувати у наступних дописах.
#Коропець600річний
Частина третя.(виступ на конференції у Коропці під час святкувань 600-річчя)
"Коропець немислимий без своїх околиць, присілків, сіл навколишніх. За часів gminy Koropieckiej (gmina - адміністративна одиниця у Польщі, аналог наших ОТГ) таких поселень було значно більше. Але ж війна…
Цікавим селом є Новосілка. Nowosiółka Koropiecka. Давнє поселення збіднілої польської шляхти. Тобто родин аристократичних, котрі мали свої титули, герби, заслуги.
Цікавими локаціями у Новосілці, (нині - село Садове Коропецької ОТГ) є храм та будівля так званої "Старої школи". Чи відомо вам, що храму цьогоріч - 110 років від освячення? Як він зводився, хто будував і звідки взялася "стара школа"? - про це існують конкретні записані спогади Новосілчанина Piotra Hładkiewicza(Петра Гладкого) надані мені, як клропчанці, перекладачці польських текстів та краєзнавиці для перекладу з польської на українську ГО організацією Nowosiółka Koropiecka i Puźniki - Nasze Dziedzictwo з метою поширення інформації про наш край, спільний колись для декількох народів. Отже, Piotr Hladkiewicz про черницю матінку Аполлонію, котра прибула у Новосілку на початку минулого століття, понад 100 років тому, для служіння і як появився костел зі школою:
"Діяльність Матінки Аполлонії ставала щораз цікавішою. Плодами своєї праці вона звернула увагу влади та заможних людей. Серед них була графиня Ядвіґа Бадені, дружина графа Станіслава з Коропця, котрий здобув маєток і палац по дідичу Мисливськім. Пані графиня спостерігала, як трудиться Сестриця Аполонія та інші черниці у Новосілці Коропецькій. Адже вона щонеділі бачилася з ними у коропецькому парафіяльному костелі. Вона знала про умови життя і праці сестриць, про труднощі які вони постійно долоають, щоб дістатися до храму. Відстань - 7 кілометрів, болото, ліс, осінні дощі, зимові морози і заметілі. Повітова влада та графиня вирішили насамперед взятися за будову нової відповідної школи. Графиня пожертвувала будматеріали, влада мотивувала фонди для покриття коштів. Місцеві люди виявляли своєю працею відданість справі. За два роки передано для ужитку прекрасний будинок школи. З відповідними пристосуваннями, великим залом та помешканням збоку. Поруч - господарські будівлі, та великий, на два морґи, город, як дарунок графині.
В травні 1908 року війт ґміни Ян Тишковський отримав офіційне повідомлення, що граф Бадені запланував свій приїзд у певній справі. У відповідний день і годину війт разом з декількома старшими ґаздами очікували його прибуття. Після привітання пані графиня Ядвіґа несподівано заявила: " Будуємо храм у вашому селі".
Костел
Фундацію костелу перейняла на себе графиня. Мешканці села повинні були трудитися щоб доставляти матеріали. Будова тривали цілі три роки. Усі вважали, що патронесою костелу буде свята Ядвіґа, але влади церковні затвердили титул "Опіки святого Йосифа". Очевидно, на чітку вимогу пані графині. Третьої неділі по Великодню 1911 року сплановано посвячення нового храму. Усе село перетворилося у красу і торжество. Хати повимальовували, усюди порядок, чистота, брами святково прибрані зеленню та стягами з написом "вітаємо добродіїв". Вершники у типово краківських вбраннях, на найліпших конях, під командою колишнього улана, Йосифа Петровського очікували на графство за кілометр до села. Вишикувані з обох боків дороги вони чекають на знак командира. Коли графський кортеж стало видно, вершники щодуху рушили вперед. Вітер розвіював кінські гриви і стрічки. У селі хода притихла і було дефіле перед натовпом людей. Перед брамою - привітання хлібом-сіллю. Освячення здійснив ксьондз декан Дзюбан з Бариша. В урочистостях взяли участь багато представників державної влади, та влади церкви римо-католицької. Та не було видно Матінки Аполонії. Вона ж бо в куточку костелу клякла і в щирій молитві дякувала Богу за такий дарунок, храм у селі для тутешніх вірних. В час богослужіння дуже зворушливо читалися молитви, слухали проповідь і сердечно співали богослужних пісень.
За такий короткий час, за 5 років від прибуття до Новосілки Коропецької Сестриці Аполонії так багато у селі відбулося змін. Звели школу, побудували костел. Ці дві будівлі символізували потребу знань та віри. Очевидним було те, що усе це - плід як молитви так і зусиль Матінки Аполонії."
Дякуємо за ці чудові цінні спогади автору та нащадкам Новосілчан, полякам згаданої організації в особі Конрада Залєскєґо.
Коропець містить потенціал для інтернаціональних відносин. Моя мрія - зібрати з усього світу Коропчан, нащадків колишніх Коропчан різних національностей, усіх, хто носить прізвище Коропецькі, у спільний конгрес, телеміст, до спільного дружнього партнерського діалогу. Уде зараз організація готова посприяти з фінансуванням проекту з ідентифікації будівель польського походження. А це - палац, костел, молочарня, Стара школа у Новосілці, церква там же, тобто колишній костел. Для цього потрібна воля місцевої влади до такого робочого діалогу.
Дякую організаторам за запрошення до участі у цьому заході, дякую, що вислухали."
©Роксолана Задорожна (Петрів)
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02V8dMMt9JUfwABVZ2aGJoWpnDGjCmoY2wqK9HRE2eim7Xzis7myERxz5L3HBkbJ4Rl&id=324358902342697
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02V8dMMt9JUfwABVZ2aGJoWpnDGjCmoY2wqK9HRE2eim7Xzis7myERxz5L3HBkbJ4Rl&id=324358902342697
Райфайзенка. Каса Стефчика.
Jul. 28th, 2019 07:18 amКаси не в місті, тільки на селі. Звичаї сільських людей, які, коли вкладають до каси гроші, то волять мати ту касу в себе, під боком, щоби вона була в них на оці. І дійсно, через те, що каси завелися по селах, господарі й господині зачали витягувати з скринь, зза образів пришпаровані грошики і нести до каси хоч навіть на менший процент. Бо вони знали, що дають в руки певних і чесних людей, а не людей їм невідомих. Сталося несподіване диво, що сільські каси в короткім часі нагромадили такі великі вкладки і то на невисокий процент, що ніхто й не думав, що село має ще такі гроші.
паї становім невеликі, пів доляра, найбільше доляр, зате одначе вступаймо всі, хто жиє, в члени каси. Чоловік не сам, а з жінкою, молодь, як вкладники, і всі складаймо ті дрібні ощадності; хто собі на одяг купити, хто на посаг доньці, хто знову на поїздку на зарібок і т. д. В нашій райфайзенці мусимо завести звичай, що право на позичку дає власне не сам пай, тільки те, чи член брав досі участь в дрібних масових ощадностях, чи ні.
Малі паї, але багато членів; багато дрібних сотикових вкладок! Така мусить бути провідна засада нашої райфайзенки. На ній можна буде побудувати величаве діло.
Розглядаючи кожного позичальника, управа каси знає, на що він бере гроші, чи на добру господарську ціль, чи на пиятику, гостини, непотрібні оказії або на залатання нечесних довгів. Кооператива на спожиття позички не дасть, а дасть роботящому чоловікові на господарську (продуктивну) ціль; вона знає, що той гроші поверне і то легко.Позички видаються на довжні квитки (“скрипти”) без великих формальностей, без ручителів (хіба при більших позичках), без могоричів і инших дурниць. Тільки тоді кредит може бути дешевий для позичальника.
Каса збирає від членів вкладки на якийсь процент, скажім в нинішній час на 6%; тоді вона повинна брати від позичок найбільше 7,5%, рахуючи в те і всі дрібні маніпуляційні видатки. Так постановляють взірцеві статути в других краях (розпяття процентової стопи найбільше 1,5%). Каса Райфайзена мусить оплатити свої дрібні видатки на книги і скарбника і трохи відрахувати на резервовий фонд. Жадних инших видатків каса не має, льокалю утримувати не мусить, бо ніякого товару не тримає, отже 1 до 1,5% зарібку вистарчить на це все.
Позички видаються, як вже раз говорено, тільки на продуктивні цілі.
*************
Справа у тому, що поляки вирішити ці новостворені товариства використати для ополячення українців. На їхнє переконання, організаційна система кас Райфайзена у Галичині мала бути підпорядкована польській владі. Разом із тим засобами дешевого кредиту вони хотіли узалежнити галицьке селянство та його господарську діяльність від польського впливу.
Крім цього, керівництво виступало проти створення на місцях кооперативів за національним принципом та з українською мовою ведення документації. «Патронатики» навпаки всіляко сприяли створенню мішаних польсько-українських райфайзенок. Їх закладали переважно у тих селах, де була велика кількість поляків. Такі кооперативи отримали у народі назву «Каси Стефчика» і були не чим іншим як своєрідною польською станицею в українському середовищі. Проте українці Галичини не завжди дотримувалися тих принципів і самовільно, поза Патронатом, засновували свої українські кооперативи з українською мовою урядування і українськими управою. Це робило їх більш незалежними і призвело у майбутньому до створення «Народних домів», у яких уже поєднувалась і кредитна, і торговельна, і виробнича діяльність. Девізом такого нового типу кооперативів були слова: «Свій до свого по своє».
паї становім невеликі, пів доляра, найбільше доляр, зате одначе вступаймо всі, хто жиє, в члени каси. Чоловік не сам, а з жінкою, молодь, як вкладники, і всі складаймо ті дрібні ощадності; хто собі на одяг купити, хто на посаг доньці, хто знову на поїздку на зарібок і т. д. В нашій райфайзенці мусимо завести звичай, що право на позичку дає власне не сам пай, тільки те, чи член брав досі участь в дрібних масових ощадностях, чи ні.
Малі паї, але багато членів; багато дрібних сотикових вкладок! Така мусить бути провідна засада нашої райфайзенки. На ній можна буде побудувати величаве діло.
Розглядаючи кожного позичальника, управа каси знає, на що він бере гроші, чи на добру господарську ціль, чи на пиятику, гостини, непотрібні оказії або на залатання нечесних довгів. Кооператива на спожиття позички не дасть, а дасть роботящому чоловікові на господарську (продуктивну) ціль; вона знає, що той гроші поверне і то легко.Позички видаються на довжні квитки (“скрипти”) без великих формальностей, без ручителів (хіба при більших позичках), без могоричів і инших дурниць. Тільки тоді кредит може бути дешевий для позичальника.
Каса збирає від членів вкладки на якийсь процент, скажім в нинішній час на 6%; тоді вона повинна брати від позичок найбільше 7,5%, рахуючи в те і всі дрібні маніпуляційні видатки. Так постановляють взірцеві статути в других краях (розпяття процентової стопи найбільше 1,5%). Каса Райфайзена мусить оплатити свої дрібні видатки на книги і скарбника і трохи відрахувати на резервовий фонд. Жадних инших видатків каса не має, льокалю утримувати не мусить, бо ніякого товару не тримає, отже 1 до 1,5% зарібку вистарчить на це все.
Позички видаються, як вже раз говорено, тільки на продуктивні цілі.
*************
Справа у тому, що поляки вирішити ці новостворені товариства використати для ополячення українців. На їхнє переконання, організаційна система кас Райфайзена у Галичині мала бути підпорядкована польській владі. Разом із тим засобами дешевого кредиту вони хотіли узалежнити галицьке селянство та його господарську діяльність від польського впливу.
Крім цього, керівництво виступало проти створення на місцях кооперативів за національним принципом та з українською мовою ведення документації. «Патронатики» навпаки всіляко сприяли створенню мішаних польсько-українських райфайзенок. Їх закладали переважно у тих селах, де була велика кількість поляків. Такі кооперативи отримали у народі назву «Каси Стефчика» і були не чим іншим як своєрідною польською станицею в українському середовищі. Проте українці Галичини не завжди дотримувалися тих принципів і самовільно, поза Патронатом, засновували свої українські кооперативи з українською мовою урядування і українськими управою. Це робило їх більш незалежними і призвело у майбутньому до створення «Народних домів», у яких уже поєднувалась і кредитна, і торговельна, і виробнича діяльність. Девізом такого нового типу кооперативів були слова: «Свій до свого по своє».
С годовщиной освобождения. Мариуполь.
Jun. 16th, 2019 07:22 pmВчера случилось то, что должно было случиться. На парад, который провели все силовые структуры, дислоцированные в районе Мариуполя, в честь пятой годовщины освобождения от оккупантов, главнокомандующий так и не явился. Нет, он был в Мариуполе, дурачился у фонтана, наверняка – ел шаурму и скорее всего, был занят еще каким-то остро-неотложным делом, которое оказалось важнее этого парада.
Кто-то, на критику зё-власти говорит: «дайте им 100 дней, чтобы можно было оценить сделанное». Но эти 100 дней нужны тому, у кого зрение минус сто, полная глухота и отсутствие обоняния до такой степени, что даже выгребуха останется незамеченной.
Первое лицо государства, безусловно более ограниченное в своих желаниях, чем любой простой гражданин. Оно и понятно, на нем лежат обязанности, проистекающие из его статуса. В частности, он обязан посещать подобные мероприятия и не только посещать, но и произносить соответствующие речи, вручать награды и прочее. Нет, поплескаться в фонтане было нужнее.
Глядя на этот сюр ловишь себя на мысли о том, что часть населения этим умиляется. Страна воюет, каждый день – погибшие и раненные, а они разинули варежки и смотрят как взрослый мужик слоняется по фонтану. Вот это и есть то, чего они хотели?
Больше того, в воюющей стране на должность начальника генштаба поставлен человек, который всерьез рассуждает о сокращении численности армии! И это – тоже нормально? А ведь еще Наполеон Бонапарт предупреждал своих современников и потомков о том, что: «Народ, не желающий кормить собственную армию, вскоре будет вынужден кормить армию оккупанта».( Read more... )
Кто-то, на критику зё-власти говорит: «дайте им 100 дней, чтобы можно было оценить сделанное». Но эти 100 дней нужны тому, у кого зрение минус сто, полная глухота и отсутствие обоняния до такой степени, что даже выгребуха останется незамеченной.
Первое лицо государства, безусловно более ограниченное в своих желаниях, чем любой простой гражданин. Оно и понятно, на нем лежат обязанности, проистекающие из его статуса. В частности, он обязан посещать подобные мероприятия и не только посещать, но и произносить соответствующие речи, вручать награды и прочее. Нет, поплескаться в фонтане было нужнее.
Глядя на этот сюр ловишь себя на мысли о том, что часть населения этим умиляется. Страна воюет, каждый день – погибшие и раненные, а они разинули варежки и смотрят как взрослый мужик слоняется по фонтану. Вот это и есть то, чего они хотели?
Больше того, в воюющей стране на должность начальника генштаба поставлен человек, который всерьез рассуждает о сокращении численности армии! И это – тоже нормально? А ведь еще Наполеон Бонапарт предупреждал своих современников и потомков о том, что: «Народ, не желающий кормить собственную армию, вскоре будет вынужден кормить армию оккупанта».( Read more... )
Сьогодні 8 січня 2014 р.в Івано-Франківську за участі Архиєпископа і Митрополита Івано-Франківського Кир Володимира Війтишина та Його Преосвященства Томаса Галіксона, нунція Вселенського Архиєрея Папи Римського в Україні було освячено Собор Преображення господнього.
Собор почав будуватися в квітні 1997 року, 21 липня 1997 року священники парафії о. Іван Черв'як та о. Борис Гобир освятили наріжний камінь Храму, а 7 вересня цього ж року єпископ-ординарій Кир Софрон Мудрий освятив фундамент Собору. Після відходу у вічнясть о. Івана Черв'яка 4 лютого 1998 року, його наступник і учень о. Борис Гобир продовжив нелегку місію зведення святині.
Сама ідея присвяти Собору Преображенню Господньому базується на тому, що 19 серпня 1989 року в день Преображення в Івано-Франківську сталася непересічна подія: незважаючи на ще велику небезпеку переслідування зі сторони безбожної радянської системи, в мікрорайоні Пасічна зібралася численна громада вірних греко-католиків, які відкрито зібрались на першу урочисту Архієрейську Соборну Божественну літургію, яку очолили архієреї підпільної УГКЦ Софрон Дмитерко та Павло Василик перед зачиненим ще та оскверненим за час атеїстичної системи дерев'яним Храмом Святого Великомученика Дмитрія.
А відкриття собору кілька разів переносилося. Урочисто його освятити збирались у 2011 та 2013 році. Одначе кожного разу бракувало грошей, аби все привести до ладу. Загалом, будівництво собору Преображення Господнього обійшлося у більше, як 14 мільйонів гривень.
Мені повезло відвідати собор в день освячення. Повертаючись з Майдану, де наш колектив їздив заколядувати до Марії Михайлівни, зайшла з Володею в собор.
